Анархія – звучить загрозливо, синонімом хаосу і руйнації.
Але насправді це означає лише життя без влади. Подібно до всіх великих ідей, загалом ідея анархії дуже проста. Ця ідея полягає в тому, що у людях проявляються їх найкращі якості, коли вони вільні від нерівності та пригноблення, співпрацюють між собою і приймають самостійні рішення.
Нерівність виникає насамперед, коли є хтось сильніший і хтось слабший – тоді хлопці б'ють дівчат, а робочі принижуються перед керівництвом.
Ми радше віримо людям, з якими ми рівні, ніж тим, в кого є можливість нас принизити чи образити. Рідко хтось цілковито вірить міліції, політикам, керівникам. Що хорошого ви можете сказати про політиків будь-якої партії? Кому не траплялося виконувати безглуздих наказів вчителів, начальства, менеджерів – всіх тих, з ким не можна сперечатися, щоб не стало гірше, всіх тих, хто керує, тому що сам нічого не хоче робити?
Люди, які самі роблять якусь роботу, правильніше можуть вирішити, як її краще робити. Люди, які живуть разом, завжди краще знають, як їм зручніше організувати своє життя.
Тим не менш, нас всіх змушують відмовитися від незалежності і свободи на користь так званої «влади», від підпорядкування якій не можна ухилитися. Побудоване в результаті такої нерівності суспільство базується на пригніченні. Велика частина людства, щоби не бідувати, змушена займатися безглуздою, виснажливою працею на користь багатої меншості.
Крім класового, економічного пригноблення, існує пригнічення, в основі якого –дискримінація за національністю, статтю, сексуальністю тощо. Адже чим більше люди роз'єднані, тим легше ними керувати, тим легше з них отримувати прибуток. Старий принцип – «розділяй і володарюй».
Насправді ж, навколишня дійсність – зовсім не порядок, це лише злегка завуальований хаос.
Ті, хто володіє економічною владою (капіталісти) або політичною владою (політики всіх мастей), всупереч їх власним твердженням, використовують цю владу виключно для власної вигоди, а не задля поліпшення добробуту суспільства.
«Соціальна держава» і її послуги на зразок жалюгідних пенсій, заангажованої низькоякісної освіти і вбивчої охорони здоров'я – це злий жарт. За найменшу послугу деруть вдесятеро приниженнями і поборами, а всі податки йдуть на зарплати хабарникам і охорону економічних інтересів еліти.
Корпоративна солідарність, ієрархічна система, відсутність відповідальності перед суспільством робить чиновників корумпованими і нікчемними, чим би вони не займалися – виписуванням штрафів чи освітою.
Демократія дає нам всього лиш видимість вибору між декількома брехливими і жадібними бовдурами. При цьому ті, у кого влада, гроші і адміністративний ресурс, залишаються недосяжними. Загроза для них виникає лише у випадку конфліктів з вертикаллю влади.
Надана споживчим капіталістичним суспільством можливість вибору цілком ілюзорна, адже його основоположний принцип – прибуток та експлуатація найманої праці.
Навіть якщо до влади приходить так звана революційна партія (як сталося в 1917році), суть справи не змінюється. Політика – це коли ви віддаєте своє життя в чужі руки. Анархістів відрізняє, від лібералів, демократів та ін. насамперед розуміння того, що формальної, юридичної рівності недостатньо, що повинні бути зруйновані матеріальні основи пригноблення.
На відміну від реформістів, які сподіваються щось змінити, пишучи слізні прохання можновладцям, або намагаючись будь-якими способами пролізти у владу самим, анархісти покладаються на пряму дію, на безпосередню участь людей у вирішенні власної долі.
На відміну від авторитарних соціалістів-сталіністів, троцькістів і т.д. анархісти вважають, що насильно, під загрозою розстрілів, людей не можна звільнити. Більшість анархістів згодні з Бакуніним, який заявляв: «Свобода без соціалізму є привілей і несправедливість. Соціалізм без свободи є рабство і злидарство ».
Різноманітні анархічні течії відрізняються головним чином тим, якими методами передбачається досягти вільного бездержавного суспільства.
Наприклад, анархо-синдикалісти вважають самоорганізацію трудящих на робочому місці головним засобом, який може перекинути державну машину.
Для анархістів-індивідуалістів таким засобом і одночасно метою є максимальне звільнення кожної людини.
Анархо-комуністи виступають за безпосередній контроль суспільства над виробництвом і споживанням, за заміщення найманої праці вільною працею та колективною власністю.
Анархія – це не хаос, а гармонійне суспільство вільних особистостей!
Вся історія людства – це історія людей, які хотіли бути вільними. Даоси і селяни-сектанти, піратські утопії і республіки рабів-утікачів, Сенько Разін і Омелян Пугачов, Паризька комуна і революція 1905 року, махновщина на Україні та анархістська Каталонія, барикади Сорбонни і сквоти Західного Берліна, екологічний рух і повстанці-Сапатисти в Мексиці, палаюча Греція й бойові профспілки в Іспанії – у всьому цьому є елементи того, що ми звемо анархізмом. Коли люди самі, не чекаючи чиєїсь допомоги, разом упорядковують своє життя. Коли робітники після фінансової кризи беруть у свої руки управління заводом. Коли городяни, не чекаючи наказів, стають на шляху фашистського маршу.
Мета анархістів – докорінне знищення будь-якого панування. Головними засобами при цьому виступають солідарність та взаємодопомога.
Солідарність – це наше природне обурення щоразу, коли ми бачимо несправедливість чи зло.
Взаємодопомога – це звичай людей збиратися разом, щоб чинити опір ворогам або протистояти загрозі, яка могла б виявитися непереборною для окремих людей.
Немає коментарів:
Дописати коментар