ЗМІ України та ближнього зарубіжжя продовжують ще довго будуть створювати сенсації навколо подробиць події, яка відбувалися у Львові 9 травня 2011 р. Очевидно, що вони викликали неабиякий резонанс і гостру реакцію. Але варто спробувати розібратися у тому, що ж таки там відбувалося, і зробити відповідні висновки.
Почалася вся історія зі спроб внесення ВР змін до ЗУ "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років". Зокрема, регламентувалося підняття під час урочистих заходів “прапора перемоги” поряд з державним. Прогнозовано це викликало традиційний “хохлосрач” і радикальні заяви діячів різного політичного ґатунку.
Українські націоналісти побачили у цьому загрозу національним інтересам та посягання на національну гідність. Російські націоналісти (до чого вони тут — далі) радо прийняли цю ідею, і тут справа у суто націоналістичній державній трактовці культу Перемоги. Минулою українською владою, сьогоднішньою, російською владою, українськими і російськими націоналістами Друга світова війна трактується як геополітичне протистояння, у якому виграв “російський народ-переможець” і Держава. Звісно це рідко заявляється відкрито, але риторика державної пропаганди саме така, використовуються саме націоналістичні, державницькі категорії. І тут червоний прапор фактично перетворюється на біло-чорно-золотий імперський.
Проте для більшості очевидців і учасників тих подій це була саме боротьба з фашизмом як людоненависництвом. І відповідно перемога не “російського народу” над інородцями, а гуманізму над варварством. Сучасним елітам вкрай невигідно говорити про сутність і походження фашизму. Німецька олігархія привела до влади Гітлера, і пани Ахметов з Коломойським не дуже прагнуть про це згадувати. Проте ризик, що вони підуть шляхом Крупа і Тісена у кризовій ситуації є, і події з Днем перемоги-2011 це зайвий раз підтверджують.
Отже, ситуація на кінець квітня — початок травня така: у медіа-сфері активно нагнітається червонопрапорна істерія. До речі, цікавою виявилася одна з передач “Шустер-лайв”, де діти війни, подякувавши “регіоналам” за пенсійну реформу і пільги, порадили їм вішати “прапори перемоги” у своїх хоромах. Львівська облрада ще 6 квітня (до прийняття ВР змін до закону) заборонила вивішувати на вулицях міста червоні прапори. В соціальних мережах і блогах не припиняються навколопрапорні сварки. Російські націоналістичні партії “Родіна” (Одеса) і “Російське єдинство” (Крим) заявляють про направлення “десанту” на День перемоги у Львів. Їхні активісти мали б пройти маршем по місту, несучи у руках велетенський червоний прапор. Про ветеранів мова не йде, навряд чи старі люди захотіли б пхатися на інший кінець країни, ще й невідомо з якими наслідками. Також мова не йде про жодні ліві (хоча б номінально) політичні об’єднання.
Провокативність таких заяв одразу очевидна. Ці політичні партії далекі від інтернаціоналізму і антифашизму. Наприклад, партія “Родіна” підтримала встановлення в Одесі пам’ятника імператриці Катерині ІІ. “Російське єдинство” тяжіє до шовінізму і чорносотенства. Скоріше, це якраз ті хрестоматійні екземпляри, для яких все ж важлива перемога “російського світу” над інородцями, а не гуманізму над варварством.
Їхні проукраїнські однодумці не примусили чекати на відповідь, одразу ж пообіцявши не допустити цього маршу усіма можливими засобами. І у варіанті участі саме у силовому протистоянні цілком легальної партії ВО “Свобода” мало хто сумнівався. Лідери партії називають свою ідеологію соціал-націоналізмом і не дуже-то й відхрещуються від звинувачень у нацизмі, шовінізмі, розпалюванні ксенофобії.
Львівський адміністративний суд задля недопущення провокацій буквально напередодні заборонив будь-які масові заходи 9 травня у Львові, але, схоже, це вже мало кого хвилювало.
Зіставивши інформацію різноманітних новинних сайтів, можна відновити приблизно такий хід подій у місті Лева. Вшанувати пам’ять загиблих на Марсовому полі людям не дозволила міліція (згідно рішення суду). Тоді події перенеслися до “Вічного вогню”. У той час там само збирається до тисячі прихильників ВО “Свобода”, спеціально привезених з різних частин України (на фото і відео можна опізнати членів київської організації, також були присутні „свободівські” чиновники з Тернополя). Відбуваються провокації. З декого зривають георгієвські стрічки. Аби покласти квіти, люди вимушені пройти крізь коридор агресивно налаштованих молодиків. Апогею ситуація сягає, коли натовп свободівців зустрів десяток людей з георгієвськими стрічками. Радіо Собода пише: “Почались образи на адресу один одного. Прихильники ВО «Свобода», які приїхали у Львів і з інших областей, водою облили “георгіївців”.” Українська Правда додає: “Люди з георгіївськими стрічками почали тікати, близько 100 представників "Свободи" кинулися за ними. У відповідь один з втікачів відкрив стрілянину гумою по переслідувачам. Один з прихильників "Свободи" отримав поранення в ногу. Після цього представники "Свободи" наздогнали стріляючого у них і його товаришів, закидали їх камінням і побили, розбивши їм голови”. Від каміння постраждав і кореспондент агентства „Українські новини”.
Усі здогадки „соціал-націоналісти” тлумачили на свою користь. Людину, що вистрілила з травматичної зброї у активіста “Свободи”, потерпілий одразу ж назвав “комуністом” (до речі, ніяких лівих, навіть формально, знову ж таки у цей день помічено не було). Потім депутат облради Юрій Михильчишин, що брав участь у бійках в цей день, вже називає його “приїжджим провокатором”. Пізніше виявляється, що це місцевий житель. У тому ж інтев’ю Михальчишин також не може сказати “был ли мальчик”, тобто партія “Родіна” й інші.
“Свобода” попереджала, що приїде півтори тисячі „бойовиків”. Звісно, що очікувати таку кількість людей було марно. І всі це розуміли з самого початку, але істерію нагнітали все одно. Можна з упевненістю сказати про кільканадцять людей, що таки розгорнули біля вічного вогню величезний червоний прапор, але на „масовий десант”, про який ішла мова, це явно не схоже. Кількість людей, що приїхали до Львова, не називають також і представники “Родіни” і “Російського єдинства”.
Абсолютна більшість людей, які давали коментарі телевізійникам, є місцевими. Це перш за все місцеві ветерани, яким заважали вшанувати пам’ять загиблих товаришів, і родичі загиблих, звичайні львів’яни, що вважають прийнятним у такий день покладати квіти до вічного вогню. Був помічений також і російський дипломат, у якого відібрали вінок, але на натовп “боксерів з Криму” він також мало схожий.
В руках у ветеранів і інших людей, що йшли покладати квіти, не було помічено червоних прапорів (можливо, поодинокі виключення).
Також молоді націоналісти (українські) нападали на маршрутки, у яких їхали люди літнього віку з онуками. Важко сплутати львівські рейсові маршрутки з "шістьома автобусами з Криму і Одеси”. Схоже, свою злість молодики зривали таки на співвітчизниках. Невідомо, чи усвідомлювали вони це в той момент.
Львівські “автономні націоналісти” (колишні скінхеди-неонацисти) на своєму сайті розмістили інформацією, згідно з якою “Після сутичок на Пагорбі Слави та на Марсовому полі, націоналісти рушили в центр, де при зустрічі із комуністами показали їм “Хто у Львові господар”... В центрі міста перед міською радою було показово спалено відібрані прапори у комуністів, які вони боягузливо та швидко віддали, після того, як міліція їх перестала оберігати…”
У ході сутичок і бійок використовувалися димові шашки, каміння, скляні пляшки тощо. Міліцією затримано за день нікого не було, тільки людина, що вистрілила з травматичної зброї.
На наступний день під тиском фракції “Свободи” у Львівський облраді у відставку пішов губернатор Михайло Цимбалюк.
Одні націоналісти не змоги (а скоріше, навіть не планували) привезти до Львову своїх прибічників, однак іншим (“Свобода”) це вдалося. Підлітки-футбольні фанати (за участю депутатів обласних та міських рад) забезпечили гарну картинку для ЗМІ. Тепер можна і далі лякати одних людей навіженими “бандерлогами”, а інших - “бандитами з Криму” (хоча останніх таки зафільмувати не вдалось).
У центрі подій опинялися і телекамери російських каналів, що зазняли відповідні сюжети. Взагалі складається враження, що все це робилося задля російських телекамер. Скоро у РФ президентські вибори і показати, як в Україні нападають на консула було б дуже вигідно.
Якщо ж оцінювати ситуацію взагалі, то очевидно, що провокація готувалася заздалегідь. Партії регіонів потрібно пугало для електорату, і “Свобода” для цього підходить якнайкраще. Щоб її активувати, потрібно просто показати “червону ганчірку”, такий собі каламбур. Янукович заявив, що дасть гідну відсіч усім, хто вноситиме розбрат в українське суспільство. Але мав на увазі зовсім протилежне. І “Свобода” — єдина сила, котра розкручується в усіх ток-шоу як опозиційна — вкотре виправдала його сподівання.
Ціль правлячих класів сьогодні — розділити українське суспільство, задати виключно націоналістичний дискурс, направити соціальне невдоволення у вигідне для капіталу русло. Тема Другої світової війни, безперечно, є гострою для України, але 20 років нічого подібного не відбувалося. Людям нав’язують суперечки про історію, мову, культуру, спеціально протиставляють їх одне одному. А в цей час — як ніколи форсовано! — проводяться неоліберальні реформи, остаточно демонтується соціальна сфера, звужуються права і свободи громадян. І Партія регіонів грає в цю гру у гарній комбінації зі “Свободою”, імітуючи політичний процес.
Якщо для ПР настільки важливе радянське минуле, то чому на зміну радянському Кодексу законів про працю вони активно просувають новий антиробітничий Трудовий кодекс? Навіщо замість радянського Житлового кодексу, пропонують такий, що позбавляє гуртожитка за невиплату і узаконює виселення із „застарілого” фонду? Навіщо ліквідуються радянські стандарти безкоштовної освіти?
Справді вирішити свої проблеми і здобуте справедливе суспільство український народ зможе лише тоді, коли сформує класовий порядок денний. Коли питання ідентичностей і історії не будуть затьмарювати сьогоднішніх нагальних проблем. А поки що можемо лише спостерігати за гарно зрежисованими спектаклями, як у Львові 9 травня.
Ілля Власюк, активіст незалежної студентської профспілки "Пряма дія"
Джерело: unian.net
Немає коментарів:
Дописати коментар